Літературна сторінка
ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА
Педагогічна спільнота готується до відзначення 100-літнього ювілею від дня народження видатного
українського педагога-гуманіста, ученого зі світовим ім'ям
Василя Олександровича Сухомлинського.
Василь Олександрович є автором 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок, притч та новел для дітей. Найвідоміша його праця – «Серце віддаю дітям», перекладена на 30 мов світу, її перевидавали 54 рази. Загалом твори В.О. Сухомлинського видано 53-ма мовами світу накладом майже 15 млн. примірників. Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків.
Головними постулатами його основи педагогічної системи є:
1) Виховання дитини повинно бути спрямоване на окультурення її потреб.
2) Ідеал культурних бажань людини, які необхідно виховувати, – потреби у праці, у творінні добра, у красі.
3) Щоб виховати дитину, необхідно створити у неї чутливість до виховання (потребу бути хорошою), створити для неї «радість буття», сформувати почуття власної гідності.
4) Умовою успішного виховання, з якої воно повинно починатися, є створення атмосфери успіху, що є відправною його основою. Абсолютна перевага позитивних стимулів і реакцій на поведінку дитини над негативними.
"Серце віддаю дітям"
"Кожна дитина повинна бути щасливою"
«Несу любов до дитини через все життя»
«Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим,
що є в житті, - з людиною »
«Наша праця - формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити»
20 ВИСЛОВЛЮВАНЬ
В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО ПРО ВИХОВАННЯ
- Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
- Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.
- Знання без виховання – меч в руках божевільного.
- До хорошого уроку учитель готується все життя.
- Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода цвіте, а на холоді вкривається кригою, розум же людини, не знаходячи собі застосування, хиріє.
- Вільний час учителя — це корінь, який живить джерела педагогічної творчості.
- Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх стосунках з вихованцями, той вже досягнув половини успіху.
- Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
- Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.
- Головний зміст і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання дітей — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.
- Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
- Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.
- У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
- Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя.
- Школа- не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи — виховання здібностей.
- Головною потребою кожного школяра мають стати праця, самостійна думка, відкриття істини.
- Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
- Поважайте дитяче бажання бути хорошим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрості батьківської влади в деспотичне самодурство.
- Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
- Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
- Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
Совість — це емоційний страж переконань.
Виховання за Сухомлинським: основні принципи
1. Розум дитини перебуває на кінчиках його пальців.
2. Тільки той зможе стати справжнім учителем, хто ніколи не забуває, що він і сам був дитиною.
3. Кожен твій крок врешті-решт відбивається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншого відгукнеться, але, як воно відгукнеться, це залежить від тебе. Уже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, таїть в собі і добро, і зло: все залежить від того, що ти побачиш і як побачиш.
4. На кожному кроці перед дитиною, підлітком, юнаком – камінь, який можна обійти, але можна і прибрати з дороги, звільнивши її для інших людей і розчистивши стежку до власної совісті.
5. Оцінка повинна винагороджувати працьовитість, а не карати за лінь і недбальство. Якщо вчитель вбачає в двійці і одиниці батіг, яким можна підстьобувати ледачого коня, а в четвірці і п’ятірці пряник, то незабаром діти зненавидять і батіг і пряник.
6. Мистецтво і майстерність виховання полягає в тому, щоб жоден камінець не залишився обійденим, щоб совість не давала людині спокою, якщо в душі заворушиться м’яка, з першого погляду невинна істота, ім’я якій – лінь.
7. Малюк погано виконує роботу не тому, що не хоче, а тому, що не має уявлення про те, що таке добре і що таке погано.
8. Ми приходимо в світ для того, щоб осягнути красу, затвердити, створити її.
9.Найгірше, що нерідко супроводжує працю дітей, це думка, що вони роблять велику послугу дорослим і тому заслуговують великої похвали, навіть нагороди.
10. Важко уявити щось інше, що в більшій мірі спотворює душу дитини, ніж емоційна товстошкірість, породжена несправедливістю. Відчуваючи байдуже ставлення до себе, дитина втрачає чуйність до добра і зла. Не може розібратися, що в оточуючих людях добре і що зле. В серці оселяється підозрілість, невіра в людей, а це – найголовніше джерело озлобленості.
11. Мислення починається з подиву.
12. Уміння управляти бажаннями – в цій, здавалося б, найпростішій, а насправді дуже складній людській звичці – джерело людяності, чуйності, сердечності, внутрішньої самодисципліни, без якої немає совісті, немає справжньої людини.
13. Якщо ти чуєш осуд, осуд від старших, від своїх товаришів, пам’ятай, що, осуджуючи і засуджуючи, вони хочуть тобі добра. Надзвичайно широкий діапазон людського ставлення до зла – від насуплених материнських брів і важкого мовчазного подиху до багаторічного ув’язнення – все це спрямовано на те, щоб врятувати людину. Нехай же пробудять в твоїй душі докори сумління тривожні очі матері і непролиті, засохлі від образи сльози, тоді не потрібні будуть суворі вироки суддів і в’язниці. Розвивай чуйність своєї совісті.
15. Найстрашніше для людини – це перетворитися на сплячого з відкритими очима: дивитись і не бачити, бачити і не думати про те, що бачиш; проходити спокійно повз зла і неправди. Остерігайся цього, син, більше смерті, більше будь-якої найстрашнішої небезпеки.
16. Людина без переконань – ганчірка, нікчемність. Раз ти переконаний, що на твоїх очах твориться зло, нехай серце твоє кричить про це, борись проти зла, добивайся торжества правди.
17. По-справжньому добра, людяна людина вміє глибоко ненавидіти – ненавидіти зло, ненавидіти наших ворогів – паліїв війни, збоченців душ молодого покоління. Ненависті ж нам потрібно вчити так само, як і добру.
18. Справжня любов народжується тільки в серці, що пережило турботи про долю іншої людини. Як важливо, щоб у дітей був хтось, про кого треба дбати.
19. Вчення – чи не механічна передача знань від учителя до дитини, а перш за все людські стосунки. Ставлення дитини до знань, до навчання у величезній мірі залежить від того, як він ставиться до вчителя.
20. Найголовнішою рисою педагогічної культури має бути відчуття духовного світу кожної дитини, здатність приділити кожному стільки уваги і духовних сил, скільки необхідно для того, щоб дитина відчула, що про нього не забувають, його горе, його образи і страждання розділяють.
21. Для дитини найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що вчитель, поставивши несправедливо, на його глибоке переконання, незадовільну оцінку, прагне ще й до того, щоб за цю оцінку його покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов’язково хоче повідомити батькам про двійку, він робиться жорстоким і проти вчителя, і проти школи. Розумова праця стає для нього ненависною. Огрубіння почуттів переноситься на відносини з іншими людьми і, перш за все, з батьками.
22. Батьки знають: якщо у сина або дочки в щоденнику немає оцінок – значить не все благополучно. Знають вони і те, що відсутність оцінок – це не вина дитини, а його біда. А в біді треба допомагати.
23. Чим більше недовіри до учня, тим більше дитина проявляє винахідливість в обмані, тим сприятливіший грунт для ліні і недбайливості.
24. Той, кого я навчаю, – це перш за все жива людина, дитина, а потім – учень. Оцінка, яку я ставлю йому, – це не тільки вимірювач його знань, але, перш за все, моє ставлення до нього як до людини.
25. Сенс життя – в служінні людям.
26. Учитель лише тоді стає вихователем, коли в його руках найтонший інструмент виховання – наука про моральність, етика.
27. Де зубріння – там і шпаргалка. Це найстрашніше, це загибель для творчого розуму. Хто застосовує шпаргалки прирікає себе на обмежене ковзання по поверхні фактів і явищ. Вони якраз і з’являються в результаті того, що людина не міркує, чи не розмірковує.
28. Інженером можна стати за 5 років, вчитися ж на людину треба все життя.
29. У тебе будуть діти, ти будеш стурбований тим, щоб вони стали справжніми людьми; так знай же, що найголовніше в творінні людини – це виховання здатності дорожити людським життям як найдорожчим, безцінним багатством.
30. Ніколи не піднімає руку на іншу людину той, хто в дитинстві близько до серця приймає радості і гіркоти іншої людини, хто готовий віддати свою радість, своє благополуччя в ім’я того, щоб батько, мати, сестра, брат, дідусь, бабуся не знали горя, страждань.
31. Налаштувати найтоншу струну в людській душі – людяність – це значить перш за все навчити маленьку людину творити радість для іншої людини і відчувати в зв’язку з цим вищу людську радість.
32. Чим менше у людини культури, чим бідніші його розумові, естетичні інтереси, тим частіше прокидаються інстинкти і дають про себе знати грубістю.
33. Не повинно бути людей непомітних, людей – безвісних пилинок. Кожен повинен виблискувати, як виблискують на небі мільярди мільярдів Всесвітів. Бути неповторною особистістю – це залежить в більшій мірі від самої особистості. Треба прагнути до того, щоб не бути сірим, непомітним.
34. Треба тонко відчувати три речі: можна, не можна і треба. Той, хто відчуває ці речі, володіє найважливішою особливістю громадянина – почуттям боргу.
Вірші та оповідання про літо
Червень
Липень
Серпень
|
|
Вірші про літо
|
Вивчіть до 201 річчя Т.Г. Шевченко!
Вірші та оповідання про весну
Березень
Квітень
Травень
|
Бурулька |
Вірші про весну | |
Автор: Лідія Компанієць | |
Дзюрчать-дзвенять струмочки, І птах вітає птаха... Мала, хрустка бурулька Додолу впала з даху. Промовила бурулька: — Заслабла я, ой нене: Гарячий промінь сонця Долинув і до мене! Від сонця я розтану, Розтану — не загину: Ввіллюся у струмочок І побіжу в долину. Мене нап'ються трави, І стануть наче вмиті... Хоч мало, Та не марно Я прожила на світі! |
Зимі кінець |
Вірші про весну | |
Автор: Василь Струтинський | |
Радіють береги: Розтанули сніги! На схилах річкових Струмки дзвенять, мов сміх. Парад свій відкрива Лавина льодова, Воді наперекір В танок пустився вир. Десь хлюпнув окунець... Ура! Зимі кінець! |
Ой минула вже зима |
Вірші про весну | |
Автор: Українська народна пісенька | |
Ой минула вже зима, Снігу-льоду вже нема. Ой нема, ой нема, Снігу-льоду вже нема. Прилетіли журавлі Й соловеєчки малі. Ой малі, ой малі, Соловеєчки малі. Лугом квіти вже цвітуть, Вівці травку вже пасуть. Ой пасуть, ой пасуть, Вівці травку вже пасуть. Всі веснянку співаймо, Весну красну вітаймо. Вітаймо, вітаймо, Весну красну вітаймо! |
Весна |
Вірші про весну | |
Автор: Дмитро Павличко | |
До мого вікна Підійшла весна, Розтопилася на шибці Квітка льодяна. Крізь прозоре скло Сонечко зайшло І поклало теплу руку На моє чоло. Видалось мені, Що лежу я в сні, Що співає мені мати Золоті пісні, Що мене торка Ніжна і легка, Наче те весняне сонце, Мамина рука. |
Березень |
Вірші про весну | |
Автор: Марійка Підгірянка | |
Все раніше ясне сонце На свій шлях виходить, Все тепліше по віконцях Проміннячком водить. Щораз довше огріває Замерзлу земельку — Всміхається, обіцяє Пору веселеньку. Всміхається приязненько, Що вже минув лютий, Що приходить березенько Річечку розкути. Розкувати річку з льоду, Сніги розтопити, Сонячнії бережечки Квітами встелити. Насипати зілля-рясту В садочку, в леваді — Приходь, приходь, березеньку, Діти тобі раді! |
Мій квітник |
Вірші про весну | |
Автор: Марія Познанська | |
Я візьму граблі й лопату Та зроблю грядки в саду, Посаджу на них я м'яту, Чорнобривці, резеду. Ще й пахучого горошку Тут насію два рядки. Посаджу тюльпанів трошки, А скраєчку — нагідки! Пройде теплий дощ весняний, Гляне сонце золоте, Тепле літечко настане — І квітник мій розцвіте! Будуть бджоли прилітати По медочок до квіток, Вийде мама, вийде тато Відпочити в холодок. Прийдуть подружки гуляти — Теж в квітник їх поведу. Буду квіти поливати, Щоб скоріш цвіли в саду! |
Ой діброво — темний гаю! |
Вірші про весну | |
Автор: Тарас Шевченко | |
Ой діброво — темний гаю! Тебе одягає Тричі на рік... Багатого собі батька маєш. Раз укриє тебе рясно Зеленим покровом, — Аж сам собі дивується На свою діброву... Надивившись на доненьку Любу, молодую, Возьме її та огорне В ризу золотую І сповиє дорогою Білою габою, — Та й спать ляже, втомившися Турбою такою. |
Початок медоносу |
Вірші про весну | |
Автор: Степан Жупанин | |
Медонос весняний Розпочався нині. І гудуть невпинно Вулики бджолині. А дідусь між ними Ходить на світанку, Слухає, як бджоли Дзумкають веснянку. Бджоли дідусеві Бороду обсіли, Думали: то перший Цвіт весняний білий. |
Вірші та оповідання про зиму
Грудень
Січень
Лютий
|
Зустріч |
Вірші про зиму | |
Автор: Петро Осадчук | |
Дід Мороз не раз мені Снився перед святом: Щоки в нього крижані, В чубі — сніг лапатий. Дід Мороз лише дихне — Мерзне все довкола, Тільки гляне — і мене Холодом проколе... А коли прийшло в наш дім Новорічне свято, Вийшов я у парк тоді Погуляти з татом. Осипався з верховіть Сніг, як самоцвіти. Бачу: Дід Мороз стоїть, А круг нього — діти. Він бере на руки їх, Щось розповідає — І дзвінкий веселий сміх Між дерев лунає. Дід Мороз мені гукнув: «Йди сюди, онуку!» — І до мене простягнув Білу свою руку. Я принишк. Але рука — Лагідна й гаряча. І зрадів я, що людська У Мороза вдача. |
Зимовий сад |
Вірші про зиму | |
Автор: Анатолій Качан | |
Сиджу я біля підвіконня, Коли дивлюся — у садку На груші... яблука червоні Висять на самому вершку. У сад вдивляючись пильніше, Я довго голову ламав: Так як же так, чому раніше Цих яблук я не помічав? Та от підвівся кіт-гульвіса, На грушу глипнув, як сова, — Червоні яблука знялися І — полетіли! Ну й дива! Взяв олівець я із пенала І написав в календарі: «Сьогодні вперше прилітали До нас у гості снігурі». |
Веселий сніг |
Вірші про зиму | |
Автор: Оксана Сенатович | |
Падав сніг, падав сніг — для усіх, усіх, усіх: і дорослих, і малих, і веселих, і сумних. Всім, хто гордо носа ніс, він тихцем сідав на ніс. А роззяві, як на сміх, залетів до рота сніг. Вереді за комір вліз і довів його до сліз. А веселі грали в сніжки — сніг сідав їм на усмішки і сміявся з усіма: — Ой, зима, зима, зима! |
Нічка-новорічка |
Вірші про зиму | |
Автор: Василь Моруга | |
Гарна нічка-новорічка! Найчудовіша в зимі! Новорічка-чарівничка... Поміркуйте-но самі: На ялинках ця чаклунка Скрізь запалює зірки І найкращі подарунки Нам кладе під подушки. О дванадцятій годині Похитнеться стрілка — скік! 1ми всі за мить єдину Підростем на цілий рік. |
Погас учора день... |
Вірші про зиму | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Автор: Леонід Глібов | |||||||||||||||||||||||||||||||||
Погас учора день, Заплакав Рік Старенький; Сьогодні розсвіло — Сміється Молоденький. Старенького нам жаль, А плакать не годиться, Бо Молоденький Рік Почне на нас свариться. Що дав Старенький Рік, Те бачили і знають; Що ж Молоденький дасть — Сьогодні не питають. І празникує люд, Вигукує раденький: «Прощай, Старенький Рік! Здоров був, Молоденький!»
|
Вірші та оповідання про осінь
Вересень
Жовтень
Листопад
|
Кружляє над нами Насіння крилате, Радіє насіння, Що вміє літати. Це клени високі З осінньої гілки Синів проводжають В далеку мандрівку. І згадують сумно Дерева бувалі: Колись і вони Над землею літали! — Ми знову знялись би, Як наше насіння, Та роки не ті І тримає коріння... — Кружляє у небі Насіння крилате, Радіє насіння, Що вміє літати. Одна насінина З кленової крони Довірливо сіла Мені на долоню. І каже: — Я довго Блукала над містом, Але на асфальт Не наважилась сісти. Благаю, мій друже, Якщо це не важко, Візьми й посади мене В землю, будь ласка. Я виросту кленом У нашому краї І шумом зеленим Тебе привітаю. |
Лісова сімейка |
Вірші про осінь | |
Автор: Григорій Усач | |
Лісом дощик поблукав Та й подавсь до міста. Загубивши поміж трав Голубе намисто. Намистинки голубі Вибігли шукати Молоді й старі гриби: Тато гриб, мама гриб, Діти грибенята. Придивися до слідів І знайди стежину. Де гуляє між кущів Лісова родина. Там, де дощик загубив Голубінь у ямках, Йдуть вервечкою гриби: Тато — в шапці, мама — в шляпці, Малюки — в панамках. На поляні, де дуби Стережуть їх хату. Витанцьовують гриби: Тато — гуп, мама — туп, Тупці — грибенята. |
Зайцеві турботи |
Вірші про осінь | |
Автор: Микола Сингаївський | |
Уже в саду осінньому Гуляє листопад, І літо не повернеться, Не вернеться назад. А небо часто хмариться, І хмуриться ріка. Шукає заєць ввечері На грядці буряка. Чи листу капустяного Знайде на голубці... Збирають огородину І птахи, і зайці. Та ласощі кінчаються, І як тут не крути, Тобі, зайчиську, треба Кожуха одягти. |
Таємниці осіннього лісу |
Вірші про осінь | |
Автор: Вадим Скомаровський | |
Пізня осінь. Вже безлисті Ясени, і клени, й липи. Лиш берізки золотисті Ще горять, як смолоскипи. Білка мостить постіль з моху. Стихли коники в траві. Відкриваються потроху Таємниці лісові. У кущах, не знати звідки, Умостилось кілька гнізд. В них, либонь, жили чечітки. Зяблик, іволга і дрізд. На вербі — гніздо сороки, Знизу кругле, наче м'яч. Поблизу, за два-три кроки. Мешкав тетерев-косач. У гіллі синичка тенька. Лущить зерна цілий день, І від білочки опеньки Поховалися за пень. Гарячий серпень ще вчора Блукав над струмочком чистим. А нині вода прозора Запахла осіннім листям. На галявині широкій Спіє терен чорноокий, Пломеніє глід. Жаром жевріє шипшина, Червоніє горобина І пишається калина. Наче маків цвіт. Лісове невтомне птаство Буде нишпорити часто Взимку серед віт, І примерзлу горобину, Зарум'янену шипшину. Глід, і терен, і калину Знайде на обід. Стежка, озеро, стіжок — Все у падолисті. І в гніздечку для пташок Задрімав сухий листок. Наче у колисці. Не те що гук — найслабший звук У лісі ловить вухо: То з хащ долине дятла стук, То гілка трісне глухо. То враз пахучу і важку Шишкар упустить шишку, Сполоха зайця в сосняку, І їжака, і мишку. А там ступа хтось крадькома — Людина, звір чи птиця? А може, зимонька-зима — Холодна сніговиця? Височенько чи низенько, В кожушку чи в шубі — Умостився Морозенко На столітнім дубі. От, мовляв, побавлюсь де я Листям лопотючим! Та й дихнув собі знічев'я Вітерцем колючим. Раз дихнув — і облетіли Жолуді доспілі. Ще дмухнув— і задзвеніли Віти посивілі. Потім дмухав без угаву І згори і з долу, Шарпав крону кучеряву, Зовсім охололу. Після хуги снігової Голо в лісі й лузі. Тільки дуб стоїть, як воїн, В листяній кольчузі. |
До 200 річчя Т.Г.Шевченко
Мені тринадцятий минало..."
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в бога ......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята!
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала .....
Жайвір у небі
Петро Яремійчук
Жайвір у небі
Дзвонить веселенько,
Він до лапок причепив
Дзвоники синенькі.
Чому пори року змінюють одна одну
Колись дуже давно жили чотири сестри: Зима, Весна, Літо й Осінь.Хоч і були вони рідними, але між ними часто виникала суперечка проте, хто має царювати на землі, хто з них більше подобається людямі яка пора року потрібніша. Скільки вони не сперечалися, ніяк немогли дійти згоди. Кожна сестра вважала, що вона найкраща й найважливіша.І тоді вони вирішили звернутися за порадою до звірів і птахів.Довго радилися звірі і птахи, і нарешті вирішили обрати літо. Заласкаве сонечко, теплі дощі й прохолодний вітерець, що даруєЛіто всім лісовим жителям. Сестри Літа дуже засмутилися, дізнавшись про це.- Це нечесно, несправедливо, а нам що робити?! – в один голос закричали вони. І знову почалася суперечка.Отут з гілки на землю злетіла Мудра Сова й сказала:- Годі сперечатися. Ви ж рідні сестрички. Ви всі рівні між собою й маєте ділити всі нарівно. Тоді нікому з вас не буде образливо.- Що ти маєш на увазі? – запитали сестри в Мудрої Сови.- Рік довгий – цілих дванадцять місяців. Ось і розділіть його нарівно. Кожна з вас може узяти собі по три місяці. Так буде справедливо.До того ж, кожна пора року хороша по своєму, - відповіла сова.Звірі і птахи погодилися з нею.Відтоді сестри ніколи не сварилися, тому що кожна з них господарюєна землі тільки у свій час. |
|
Запитання для дітей
-
Чому сперечалися рідні сестри?
-
До кого сестри звернулися за порадою?
-
Яку пору року обрали звірі й птахи?
-
Хто допоміг сестрам розв’язати суперечку?
-
Яка пора року подобається тобі?
Зима
Веселі дитячі віршики про зиму
Срібні дерева
А. Первомайський
Срібні дерева,
Срібне гілля,
Сріблом пухнастим
Вкрита земля.
Срібні у синьому
Небі хмарки.
В срібних заметах
Срібні стежки
Срібний-пресрібний
Ліс приберіг
Білочці срібний
Срібний горіх.
Річка сховалась
А. Качан
Річка сховалась: є і нема –
Замурувала річку зима.
Там, де рибалки кидали сіть,
Можна сьогодні пішки ходить
І розглядати щуки на дні,
Наче крізь чисте скло у вікні.
Там, де латаття влітку цвіло,
В гості побігла стежка в село.
Ріжуть алмазом лід ковзани
Там, де гойдала хвиля човни,
Січень надворі, а для дітей
Тьохкає крига, мов соловей.
Дід Мороз
К. Перелісна
Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться
То загляне у садок,
То на вулицю.
- Де ж то дітоньки мої
Поховалися?
Та невже вони мене
Налякалися?
Я їм шкоди не зроблю
Ані трішечки,
Тільки носика вщиплю
Для потішечки.
Вчусь у Мороза
В. Паронова
Глянь, на вікнах візерунки,
Від Мороза подарунки:
Квіти срібні, льодяні,
Гарні-гарні, як у сні,
І ялини-деревини
Всі закуті у крижини.
Мама каже: «Придивись,
Малювать в Мороза вчись!»
Я беру альбом і фарби,
Намалюю дуже гарно
Всю засніжену ялинку
І Снігурчину хатинку,
Зайчика вухастого,
З інею сріблястого.
Морозенко
В. Скомаровський
Височенько чи низенько,
В кожушку чи в шубі –
Умостився Морозенко
На столітнім дубі.
От, мовляв, побавлюсь де я
Листям лопотючим –
Та й дихнув собі знічев’я
Вітерцем колючим.
Раз дихнув – і облетіли
Жолуді доспілі,
Ще дмухнув – і задзвеніли
Віти посивілі.
Потім дмухав без угаву
І згори, і з долу,
Шарпав крону кучеряву,
Зовсім охололу.
Після хуги снігової
Голо в лісі й лузі.
Тільки дуб стоїть, як воїн,
В листяній кольчузі.
Вже зима в дорозі
Олександр Богемський
Спить під листям їжачок,
Під камінчиком – жучок,
Дідусь – під кожухом,
Зайчик вкрився вухом.
Вже зима в дорозі
На скріпучім возі.
Зимонька
Л. Забашта
Зимонько, голубонько
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.
Всім рум”яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєшь ковзанки
В нашому дворі.
Гостює в нас зима
В.Кленц
Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.
Надворі – лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.