БАТЬКАМ ! ЦЕ  ПОТРІБНО  ЗНАТИ!

·                 в один рік дитина повинна реагувати на звуки, тобто їх чути, щось хоч якось вимовляти (ав-ав, бі-бі);

·                 у два роки — повинна вміти пояснити словами, що вона хоче, чим невдоволена (дай яблуко);

утри роки — може за навідними питаннями розпові­сти, де була, що бачила, чим займалася. (Бачила соба­ку, їла кісточку. Я сміялася.) Серед вимовних звуків ма­ють бути присутніми [с], [з], [ц], [г], [к];

·                 у чотири роки мовлення має зв'язний характер, усі вислови послідовні, кількість навідних питань зменшу­ється до мінімуму (У цирку був лев. Він стрибнув через вогонь, і я поплескав у долоні.) Серед звуків допускаєть­ся відсутність лише [р]. Дитина повинна вміти виділити перший звук у слові, якщо він голосний і під наголосом (айстра, Іра);

·                 у п'ять років мовлення дитяти нагадує спілкування з дорослою людиною, у ньому наявні всі звуки, поши­рені речення, серйозні міркування і висновки. Дитина може визначити наявність заданого звука в потоці слів.

Звісно, такий віковий розподіл умовний. Якщо ваша дитина у два роки вміє вимовляти [ш], це лише плюс, але зовсім не означає, що її трирічний друг відстає в мовленнєвому розвитку. Просто м'язи апарату арти­куляції у вашої дитини зміцніли дещо раніше.

Перевірити, як працює язичок маляти, дуже просто. Запропонуйте побалуватися ним перед дзеркалом. По­кажіть, що у вас теж є язик, що він уміє робити так і ось так, попросіть дитину зробити те саме. Переконайтеся, що вона вміє піднімати язик угору, опускати до підбо­ріддя, штовхатися ним у щічки, клацати язиком, наслі­дуючи звук копит конячки. А можливо, саме дитина вам продемонструє щось таке, що і у вас не вийде. Тоді до­ведеться вам повчитися у цієї крихітки.

Трапляється, що дитина не хоче повторювати за ма­мою певні вправи, особливо коли боїться, що у неї не вийде. Відкрию вам секрет, як цього уникнути. Почніть із того, що у вас не виходить, наприклад, дістати язиком до носа. Скажіть так: «Усі вміють діставати до носика язи­ком: і собаки, і кішки, а у мене не виходить, навчи, як то­бі це вдається». Або так: «Давай поглянемо, у кого язик довший: у тебе чи в мене». Удавайте, що він у вас дуже короткий. На такій простій вправі дитина відчує свою пе­ревагу, і потім, виконуючи складніші, вона вже не ска­же, що так не вміє, що так у неї не вийде, тому що вже запам'ятала, що у неї виходить краще, ніж у мами.

Можливо, у неї дійсно не всі вміння досконалі, але все одно похваліть дитину за старання, а самі запам'ятайте, що саме не дуже вдалося, над чим варто попрацювати завтра.