КЗДО №176 ДМР

 





w.dilovamova.com/">Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Навчально - виховний процес

   2018-2019н.р.

 

Комунальний заклад освіти

"Дошкільний навчальний заклад(ясла-садок)№176"

                Дніпровської міської ради

                                                                                                            

 

 

 

 

             Це моя Україна

 

    Зацвітає калина, 
Зеленіє ліщина. 
         Степом котиться диво-луна.

Це моя Україна, 
Це моя Батьківщина, 
       Що, як тато і мама, одна! 

 

 

А. Камінчук 

 

Діяльність дошкільних навчальних закладів здійснюється відповідно до вимог Законів України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про охорону дитинства» та інших нормативно-правових актів.

Зміст освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах різних типів та форм власності в 2018/2019 навчальному році має відповідати основним концептуальним положенням Базового компонента дошкільної освіти, яким визначено вимоги до рівня освіченості, розвиненості й вихованості дитини 6 (7) років перед її вступом до школи. Базовий компонент передбачає оволодіння змістом дошкільної освіти впродовж усього періоду дошкільного дитинства і визнає цінність кожного вікового етапу для особистісного розвитку за умови повної реалізації дитиною своїх потенційних можливостей.

Реалізація Базового компонента  дошкільної освіти забезпечується освітніми програмами та навчально-методичною літературою, що затверджені або рекомендовані Міністерством освіти і науки України чи схвалені для використання в дошкільних навчальних закладах комісією з дошкільної педагогіки та психології Науково-методичної ради з питань освіти МОН України.

Ефективність освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах багато в чому залежить від забезпечення якісного навчально-методичного супроводу програм. Це навчально-методичні, методичні посібники, рекомендації для педагогів та батьків; навчальні посібники, енциклопедії, хрестоматійні збірки, робочі зошити, альбоми для спільної роботи дорослого з дітьми. Зазначені види навчальної літератури, варіативно об’єднані автором або самим педагогом у навчально-методичні комплекти, сприяють  налагодженню тісної психолого-педагогічної взаємодії між усіма учасниками освітнього процесу та реалізації інтегрованого підходу до формування   різнобічно розвиненої особистості  дошкільника. Тому доцільним і правомірним є використання в освітній роботі з дітьми комплектів навчальної літератури (односпрямованих, різноспрямованих, тематичних, комбінованих), які відповідають вимогам освітнього стандарту та орієнтовані на виконання завдань чинних програм.

Основні завдання виховної діяльності сучасних закладів освіти визначені Законами України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті», «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років»; указами Президента України від 12.01.2015 № 5/2015 «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», від 24.03.2015 № 169/2015 «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни», від 12.06.2015 № 334/2015 «Про заходи щодо поліпшення національно- патріотичного виховання дітей та молоді», від 12.08.2015 № 471/2015 «Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами трагедії Бабиного Яру», від 13.10.2015 № 580/2015 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки», від 09.11.2015 № 633/2015 «Про відзначення у 2015 році Дня Гідності та Свободи», від 03.12.2015 № 675/2015 «Про відзначення 25-ї річниці незалежності України», від 30.12.2015 № 731/2015 «Про відзначення у 2016 році Дня Соборності України», від 22.01.2016 № 17/2016 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», від 15.03.2016 № 94/2016 «Про відзначення 20-ї річниці Конституції України», від 08.04.2016 № 130/2016 «Про відзначення у 2016 році Дня пам’яті та примирення і 71-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні»; постановами Верховної Ради України від 12.05.2015 № 373-VIII «Про вшанування героїв АТО та вдосконалення національно-патріотичного виховання дітей та молоді», від 22.07.2015 № 524 «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань національно-патріотичного виховання»; розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 23.09.2015 № 998-р «Про заходи з увічнення пам’яті захисників України на період до 2020 року», від 25.12.2015 № 1400-р «Про затвердження плану заходів щодо національно-патріотичного виховання молоді на 2016 рік», від 13.01.2016 № 3-р «Про затвердження плану заходів із відзначення у 2016 році Дня Соборності України», від 05.05.2016 № 348-р «Про затвердження плану заходів щодо вшанування Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу», від 11.05.2016 № 372-р «Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення 20-ї річниці Конституції України», від 27.05.2016 № 418-р «Про затвердження плану пріоритетних дій Уряду на 2016 рік», наказах Міністерства освіти і науки України від 28.05.2015 № 582 «Про схвалення Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді», від 16.06.2015 № 641 «Про затвердження Концепції національно- патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання y загальноосвітніх навчальних закладах», від 16.07.2015 № 768 «Про національно-патріотичне виховання в системі освіти».

Інформація про наявне програмно-методичне забезпечення дошкільної освіти міститься в Переліку навчальних видань, рекомендованих Міністерством освіти і науки України для використання в дошкільних навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році, з яким можна ознайомитися на сайтах Міністерства освіти і науки України (www.mon.gov.ua) та Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (www.iitzo.gov.ua).

Завдання сучасної системи виховання, які випливають із суспільних потреб сьогодення, полягають у реальному переході до педагогічної творчості та індивідуального впливу, у переорієнтації учнівських і педагогічних колективів на гуманізацію виховання, створення умов для цілеспрямованого систематичного розвитку людини як суб'єкта діяльності, особистості, індивідуальності.

 

Пріоритетні напрями роботи

 

    Пріоритетні змістові напрями освітнього процесу у дошкільному навчальному закладі на 2018/2019 навчальний рік визначаються з урахуванням потреб сьогодення у посиленні складових соціально-морального, емоційно-ціннісного  розвитку  дітей,  покращення  їхнього  фізичного, психічного  здоров`я упродовж дошкільного дитинства. Пріоритети, проголошені у минулому навчальному році, зберігають актуальність і нині з метою налагодження в дошкільних закладах послідовних систем роботи, спрямованих на їх реалізацію.

Ключовими пріоритетами змістового наповнення освітнього процесу у новому навчальному році є такі:

-  національно-патріотичне виховання; 

- формування у вихованців навичок спілкування і ефективної взаємодії з    

    іншими дітьми, дорослими людьми.

    А серед засобів освітнього впливу на дитячу особистість – творча гра (сюжетно-рольова, конструкторсько-будівельна, театралізація, драматизація), а також художня література (фольклор, авторські твори) і робота з дитячою книжкою.

   Зазначені пріоритети не зменшують значущості інших складових змісту і завдань освітньої роботи, засобів, методів розвивально-виховного впливу на дітей. При плануванні роботи дошкільного закладу на новий навчальний рік враховуюємо викладені вище пропозиції, які можна частково замiнювати чи доповнювати  залежно від  потреб  самого закладу, продиктованих конкретною ситуацією його діяльності, специфікою регіону, контингенту вихованці та їхніх родин, творчими задумами колективу та іншими факторами.  

  Посилюємо увагу до організації взаємодії дошкільного навчального закладу з батьками вихованців. Основними векторами цієї роботи є залучення батьків (осіб, що їх замінюють), інших членів родин вихованців до участі в освітньому процесі закладу, груп та їх медико-психолого-педагогічна просвіта. Залучення до освітнього процесу розпочинається з презентацій роботи закладу і груп, спостереження за роботою фахівців із дітьми і поступово переходить на рівень партнерської взаємодії членів родин з педагогами в організації і проведенні ігор, занять, прогулянок, походів, екскурсій, свят, розваг, гуртків тощо. Донесенню до родин необхідних психологічних, педагогічних, медичних знань сприяють індивідуальні і групові, письмові, усні та інтернет -, онлайн -консультації спеціалістів; батьківські збори, лекторії, «батьківські школи» та інші форми роботи. 

    З метою вивчення запитів і очікувань батьків щодо надання дітям освітніх послуг, готовності їх до взаємодії із дошкільним закладом у вирішенні завдань розвитку, виховання і навчання дітей,  труднощів, які виникають у  родинному вихованні  у забезпеченні індивідуальної траєкторії розвитку дитячої особистості, проводяться усні/письмові опитування, обговорення актуальних питань в індивідуальних і колективних бесідах. Зібрана інформація враховується при плануванні роботи дошкільного закладу та груп. При цьому педагогічний колектив покеровується виключно інтересами самих дітей, їхніми запитами, здібностями, можливостями і потребами розвитку в межах формування повноцінної дошкільної зрілості, а не замовленнями батьків, продиктованими амбіціями, вимогами школи щодо спеціальної підготовки дітей до навчання (уміння читати і писати, розв`язувати задачі, говорити англійською мовою тощо). Дошкільний навчальний заклад має протистояти перетворенню його на філію школи для малюків, зберігає субкультуру дошкільного дитинства.  

В 2018-2019 навчальному році колектив дитячого закладу ставить перед собою наступні річні завдання:
  • забезпечити дієвість роботи по впровадженню особистісно-орієнтованого диференційованого, інтегрованого, діяльністного, ігрового підходів до організації дитячої життєдіяльності в тісній взаємодії педагогів і батьків;

 

  • продовжити роботу над обласним науково-методичним проектом "Освітні стратегії соціалізації особистістості громадянського суспільства"(III етап).

Виховання дітей раннього віку.

Період раннього дитинства є визначальним у становленні фізично та психічно здорової особистості. Здобуття якісної освіти залежить від фундаменту, який закладається у перші роки життя людини. Тому  важливими є організація та проведення педагогами своєчасної освітньої роботи з наймолодшими дітьми.  

Основною умовою забезпечення повноцінного розвитку дітей раннього віку є створення у дошкільному навчальному закладі предметно-розвивального простору, який має відповідати принципам безпечності, дитячої активності, динамічності та універсальності, раціональності й збалансованості у наповненні різних його складових,  комфортності.

З огляду на психолого-фізіологічні особливості розвитку дітей раннього віку, наповнення предметно-розвивального простору має сприяти сенсорно-пізнавальному розвитку маленьких вихованців, формуванню в них практичних навичок життя та самообслуговування, спілкування, а також  оптимізації дитячої рухової активності.

Для реалізації зазначених завдань  доцільно використовувати широкий спектр засобів освітнього впливу (різні види ігор, художня література, природа, фізичні вправи, образотворче, музичне мистецтво тощо) в процесі провідної (предметної) та інших специфічних для раннього віку видів діяльності (емоційне спілкування, ігрова, рухова, пізнавальна, мовленнєва, образотворча, музична діяльність тощо). Не менш важливою для розкриття внутрішнього потенціалу кожної дитини є вільна самостійна діяльність, під час якої малюк отримує можливість повправлятися у діях з предметами та перевірити власні сили.

Основною формою організації навчально-пізнавальної діяльності дітей раннього віку є ігри-заняття фізичного, сенсорно-пізнавального (розвиток сенсорики, предметної діяльності, ознайомлення з природним та предметним довкіллям), мовленнєвого (розвиток мовлення, ознайомлення з художньою літературою), художньо-естетичного (музична, образотворча діяльність) спрямування. Зважаючи на те, що в групах раннього віку (друга група раннього віку, перша молодша група) виховуються діти зі значною різницею у віці та розвитку, за формою організації найдоцільнішими для них є індивідуальні, індивідуально-підгрупові (2-3 дитини) та підгрупові (8-10 дітей) ігри-заняття. Педагогу важливо вміти розподіляти час у діяльності дітей різних підгруп, забезпечуючи при цьому дотримання індивідуального та диференційованого підходів.

Орієнтовна тривалість ігор-занять визначається віковими та індивідуальними особливостями розвитку дітей. Так, тривалість ігор-занять з дітьми віком до 1,5 року не повинна перевищувати 8–10 хвилин, від 1,5 до 2 років 10 хвилин, від 2 до 3 років 15 хвилин. Ігри-заняття з дітьми раннього віку доцільно проводити протягом дня. Їх тематика за необхідності повторюється, закріплення набутих знань та вмінь здійснюється в різних видах повсякденної життєдіяльності дітей.

Особливої уваги з боку педагогічних колективів потребує питання забезпечення успішної адаптації дітей раннього віку до нових умов життя в дошкільному навчальному закладі.  Ефективність його розв’язання залежить від налагодженості тісної взаємодії між педагогами і батьками. Просвітницька робота з сім’ями вихованців може проводитись у різних формах співпраці з ними (батьківські збори, семінари, бесіди, «дні відкритих дверей», перегляд фрагментів освітньої роботи, інформаційні стенди, тематичні папки-пересувки, газети дитячого садка, «скриньки запитань та звернень», школи  турботливих мам і татусів, електронні бібліотеки, онлайн-консультації, онлайн-екскурсії, вебінари тощо) і має передбачати ознайомлення батьків із віковими особливостями психолого-фізіологічного розвитку дітей раннього віку та специфікою освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.

З метою уникнення труднощів у перші тижні адаптаційного періоду педагогам варто приділяти належну увагу створенню комфортних, наближених до звичних для дитини умов життя. Зокрема, необхідно передбачити розміщення у предметно-розвивальному просторі групової кімнати знайомих дитині «домашніх» іграшок або предметів побуту, дозволити їй відвідувати дитячий садок за індивідуальним розпорядком дня (лише на кілька годин), терпляче ставитися до її потреб та інтересів, підтримувати у неї позитивний, емоційний стан, прагнення до самостійності, радіти її успіхам.

Особливого значення у цей період набуває зміна стилю спілкування дорослого з дитиною від ситуативно-особистісного, коли домінують емоції, використовуються пестливі слова, звертання, до ситуативно-ділового, більш стриманого, коли дорослий стає співучасником предметної діяльності дитини.

 

Патріотичне виховання.

 Відповідаючи на вимоги часу, запити суспільства, у контексті духовного розвитку особистості важливо здійснювати  виховання в дітях патріотизму і толерантності до людей різних національностей. Це досягається активізацією емоційної сфери дошкільника на основі широкої поінформованості про історію, традиції, культуру рідної країни.

Патріотичні почуття дітей дошкільного віку засновуються на інтересі до найближчого соціального, природного і культурного оточення (сім'ї, батьківського дому, рідного міста, села, країни, традицій та звичаїв свого народу).

Позитивне ставлення до світу закладається на основі виховання любові та поваги до найрідніших людей (мами, тата, бабусь, дідусів, братів, сестер), усвідомлення тісного взаємозв’язку між поколіннями. Педагогам варто приділяти увагу формуванню у дошкільників дієвих емпатійних проявів щодо близьких, адже мало розуміти, що таке доброта, турбота, вдячність, взаємодопомога - необхідно проявляти ці почуття у повсякденні, цінувати членів своєї сім’ї й теплоту рідної домівки.

Патріотичне виховання передбачає також ознайомлення дітей дошкільного віку з природою рідного краю. При цьому акцент необхідно робити на красі, розмаїтті, багатстві та особливостях природного довкілля нашої країни, виховуючи любов до нього. Дошкільникам слід давати уявлення про різні типи природних ландшафтів України (гори, луки, степи, ліси, водойми тощо), її специфічний рослинний і тваринний світ, визначні природні об’єкти (найбільші річки, озера, найвищі гори, природні заповідники), характерні для певної місцевості кліматичні умови тощо.

Гартування маленького патріота передбачає роботу з формування уявлень про назви рідного міста або села, найближчих вулиць, площ, столиці нашої Батьківщини, про її визначні місця. Також дітей дошкільного віку слід  ознайомлювати із державною символікою України (прапор, герб, гімн). Цікавою і корисною для них може бути інформація про людей, які прославили нашу країну (художників, композиторів, письменників, винахідників, учених, мандрівників, філософів, лікарів, спортсменів) та характерні риси українського народу взагалі (миролюбність, доброзичливість, гостинність, працелюбність, творчість, мудрість тощо).

Ще одним важливим напрямом патріотичного виховання є прилучення дітей до народознавства — вивчення культури, звичаїв рідного народу шляхом ознайомлення з характерними ознаками побуту українців (житло, одяг, предмети побуту, народна іграшка), народних  ремесел (гончарство, вишивка, килимарство, лозоплетіння тощо), символів (верба і калина, вінок, рушник).

У формуванні патріотично налаштованої особистості вагомою є роль народних традицій та обрядів: вони привертають увагу дошкільників до цінностей предків, створюють позитивний настрій, розкривають основи правомірної поведінки, навчають проявляти толерантність щодо всього живого. В процесі ознайомлення з традиціями і звичаями емоційний досвід дітей збагачується новими враженнями, розширюється коло їхніх знань про довкілля, зокрема про близьких людей та свою малу Батьківщину. Залучення дітей до підготовки і відзначення свят народного календаря пробуджує в них любов до рідної землі, повагу до людей праці, інтерес до історії своєї країни.

Виховання любові до Батьківщини, гордості за свою країну має поєднуватися із формуванням доброзичливого, толерантного ставлення  до культури інших народів, до кожної людини окремо, незалежно від кольору шкіри та віросповідання. Необхідно сприяти формуванню в дітей етики міжнаціонального спілкування, яка передбачає симпатію, доброзичливість, повагу до людей різних національностей, що живуть в Україні, інтерес до їхнього буття, культури, традицій і звичаїв.

З метою реалізації окреслених вище завдань педагогам і батькам  необхідно створювати умови для накопичення дітьми першого позитивного загальнолюдського духовного досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої, музичної, рухової, театралізованої тощо.   

Серед методів освітнього впливу на духовну сферу дитини перевагу слід віддавати іграм та ігровим вправам. Педагогам необхідно приділити увагу організації творчих ігор (сюжетно-рольових, драматизацій на основі літературних творів, конструкторсько-будівельних), розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації.

Значні потенційні можливості щодо патріотичного виховання дітей дошкільного віку мають спостереження у природному, культурному, соціальному довкіллі, екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць, читання художньої літератури та слухання народної, класичної, сучасної музики, розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, а також бесіди на різні теми, самостійне складання дітьми розповідей-міркувань відповідної тематики з метою вироблення у них власних ставлень і оцінок, суджень, цінностей, що стануть підґрунтям для подальшого формування переконань і світоглядної позиції особистості.

Унаочненню і кращому засвоєнню навчального матеріалу сприяють розглядання картинок, фотографій, перегляд відеофільмів, ілюстрування подій і явищ, причин і наслідків дій та вчинків людей, моделей поведінки, варіантів розв’язання морально-етичних ситуацій за допомогою фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній дошці. Не менш ефективною формою освітньої роботи з патріотичного виховання дошкільників є проведення спільних з батьками заходів (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, конкурси). 

Одним з важливих аспектів освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах, що потребує особливої уваги з боку дорослих, є трудове виховання, яке здійснюється в процесі організованої та самостійної предметно-практичної діяльності дітей.

Воно спрямовується на формування у вихованців перед вступом до школи елементарної обізнаності з працею дорослих, інтересу і поваги до різних професій; ціннісного ставлення до результатів людської праці, бажання долучатися до посильної предметно-практичної діяльності й прагнення виявляти творче ставлення до неї; базових умінь, навичок у різних видах праці та якостей особистості (відповідальність, самостійність, працелюбність, креативність).

У реалізації основних завдань трудового виховання дітей педагоги дошкільних навчальних закладів мають керуватися вимогами чинних програм щодо завдань, змістового наповнення і форм організації вихованців у ході залучення їх до таких видів праці, як самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. При цьому рекомендується наповнювати дитяче буття традиційними формами організації праці: доручення, чергування, колективна праця.

Важливо давати дітям доручення, різноманітні за складністю (прості, складні), способами організації вихованців (колективні, підгрупові, індивідуальні), тривалістю виконання (довготривалі, короткотривалі), періодичністю (систематичні, епізодичні), змістом (пов’язані з іграми, організацією занять і побутових процесів, виконанням прохань дорослих або інших дітей). 

Доцільно пропонувати вихованцям не лише передбачені програмами традиційні види чергувань: в їдальні, на заняттях, у куточку природи. Слід урізноманітнювати їх, організовуючи чергування в ігрових осередках, на ігрових майданчиках тощо. 

Колективна праця старших дошкільників організовується 1–2 рази на тиждень з огляду на прояви в цьому віці готовності брати участь у спільній справі, діяти узгоджено, виконувати свої обов’язки і націленості на спільний результат. Дітям можна пропонувати колективно виконати роботу з прибирання групового приміщення, куточка живої природи, книжкового, ігрового, фізкультурного осередків, ігрового майданчика.

Належне місце у дитячому бутті слід відвести спільній з дорослими праці, в якій дитина має нагоду відчути себе нарівні зі старшими, продемонструвати власну ділову спроможність, соціальну значущість, «дорослість». 

Особливу увагу необхідно приділити мотивації предметно-практичної діяльності дітей, поступово до старшого дошкільного віку формуючи мотиви соціально-морального, ціннісного, пізнавального, естетичного характеру (допомогти тим, хто поряд, заслужити довіру авторитетної людини, принести користь, радість іншим, потурбуватися про когось або опанувати певні операції, способи дій, зробити довкілля гарнішим, привабливішим тощо).

У контексті ознайомлення дітей з працею дорослих, виховання інтересу і поваги до різних професій та формування ціннісного ставлення до результатів діяльності інших людей зберігають актуальність такі форми і методи освітньої роботи з вихованцями дошкільного закладу, як: спостереження за працею дорослих, цільові прогулянки та екскурсії, бесіди і обговорення, розглядання картин, фотоальбомів, перегляд слайдів, читання художньої літератури, сюжетно-рольові, дидактичні ігри, створення проблемно-пошукових ситуацій пізнавального й морального спрямування, особистий приклад дорослого у підготовці та способі виконання певної справи, проявах відповідальності, ініціативності, самостійності, бережливого й шанобливого ставлення до результатів своєї й чужої праці  та ін.

Якість освіти значною мірою  залежить від забезпечення наступності між суміжними освітніми ланками. Так, на етапі дошкільної освіти реалізація наступності полягає у формуванні в дітей старшого дошкільного віку готовності до шкільного життя. А на етапі початкового шкільного навчання – в урахуванні того рівня сформованості життєвих компетенцій, з яким дитина прийшла до школи, і опорі на нього. Такий підхід забезпечує поступальний природний розвиток особистості дитини.

В центрі уваги педагогічних колективів дошкільних навчальних закладів має перебувати забезпечення формування у кожної дитини перед вступом до школи мінімального освітнього ядра та створення передумов для її безболісної адаптації до нового соціального середовища. Не варто вдаватися до надмірної інтенсифікації інтелектуального розвитку (навчання читанню, письму, лічбі), до чого останнім часом схиляються окремі педагоги і батьки, мотивуючи це необхідністю якісної підготовки дитини до школи. В роботі зі старшими дошкільниками важливо посилити ціннісні аспекти виховного значення та забезпечити наступність в роботі дошкільного навчального закладу і початкової школи з реалізації завдань духовного, патріотичного, трудового виховання.

З цією метою необхідно налагодити тісне співробітництво між педагогами дошкільних навчальних закладів і вчителями початкових класів  за трьома напрямами:

- інформаційно-просвітницьким (ознайомлення із завданнями здійснення наступності в роботі з дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку, спрямованій на формування духовно розвиненої, патріотично налаштованої та працелюбної особистості);

- методичним (ознайомлення зі змістом, формами та методами  освітньої роботи в дошкільних навчальних закладах і початковій школі);

- практичним (організація виховних заходів за участю старших дошкільників та молодших школярів).

Успішному забезпеченню наступності сприяє організація  спільних для педагогів дошкільних навчальних закладів і початкової школи форм методичної роботи. Це педагогічні ради, методичні об'єднання, «педагогічні мости», «методичні всеобучі», «педагогічні діалоги», «круглі столи», «творчі лабораторії», «методичні вітальні», «методичні фестивалі», «панорами творчих ідей і знахідок», «творчі звіти», «авторські школи», семінари, семінари-практикуми, присвячені питанням духовності, патріотичного і трудового виховання старших дошкільників та молодших школярів. Доцільним є також залучення педагогів-практиків до спільної творчої діяльності та дослідно-експериментальної роботи, що сприяє новому розумінню наступності в роботі вихователя і вчителя. 

Висока якість дошкільної освіти може бути забезпечена спільними зусиллями управлінських і методичних служб, наукових установ, практиків та батьків, діяльність яких націлена на досягнення оптимальних результатів освітньої роботи з дітьми раннього і дошкільного віку, наступності у реалізації як навчальних, так і основних виховних завдань.

Педагогічний колектив нашого закладу  працює за програмою "Я у Світі"

 

Базові ідеї, ключові поняття, наукове підгрунтя Програми

 

   Модернізація системи дошкільної освіти України потребує визначення чітких наукових засад, що є її підґрунтям і враховують сучасні цивілізаційні тенденції та особливості змін у державі, базуються на розумінні становлення особистості як мети, результату і головного критерію ефективності освітнього процесу.

    У основу організації педагогічного процесу дошкільного навчального закладу має бути покладена ідея розвитку дитини, вчення про цінність і сенс життя. Результатом організації цього процесу має стати доступна віку дитини модель моральної за змістом і активної за формою позиції «Я у Світі». У процесі розвитку відбувається поступове накопичення кількісних змін, які є причиною істотних якісних змін, актуалізують потенційні можливості зростаючої особистості, уможливлюють формування в неї системи ціннісних ставлень до природи, культури, людей, самої себе.

Важливою для концептуальних засад програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» (далі — Програма) є запропонована Олександром Запорожцем ідея ампліфікації — збагачення, підживлення особистісного зростання засобами спеціально організованих і специфічних для дошкільного дитинства видів діяльності, оптимального використання педагогом вікових можливостей оволодіння дітьми життєво необхідним досвідом. У основу ідеї ампліфікації покладено принцип цілісного підходу до розвитку дошкільника, визнання виняткової ролі в цьому процесі новоутворень свідомості та особистості, баланс емоційно-мотиваційного та пізнавального.

Як зазначає науковець Артур Петровський, цілісний розвиток відбувається через освоєння дошкільником світу в єдності та різноманітності чотирьох світів: Природи, Культури, Людей та Себе самого. Вони і визначають напрями виховання й навчання дітей перших шести (семи) років життя.

Ключовим поняттям Програми є поняття «здоров'я» як сукупність тілесних, душевних, соціально-моральних складників, що засвідчує стан організму, психіки та свідомості дитини, міру її благополуччя, ступінь урівноваженості з навколишнім середовищем, задоволеності своїм життям, відчуття захищеності й комфорту. Від здоров'я як інтегрального утворення залежать якісні характеристики та динаміка розвитку дошкільника як особистості, його розумова та емоційно-вольова сфери, рівень домагань, упевненість у собі, здатність посісти певне місце в соціальній групі, а також баланс фондів його «можу» й «хочу».

Поняття «фонд» привертає увагу освітян до нерозривного зв'язку, по-перше, потенційних, резервних та актуальних, виражених назовні сил зростаючої особистості, по-друге, її потреб, прагнень, намірів, бажань, інтересів (фонд «хочу») із можливостями — здібностями, знаннями, уміннями, працездатністю, зусиллями, докладеними для досягнення результату (фонд «можу»). Визначення педагогом «зони найближчого розвитку» кожної дитини, орієнтація на цю зону у своїй діяльності сприятимуть своєчасній і оптимальній реалізованості потенційних сил дошкільника, його готовності та здатності самовиражатися в соціально прийнятний спосіб. Робота дорослого з «хочу» і «можу» дитини сприяє формуванню у зростаючої особистості реалістичної самооцінки, домірності домагань, розуміння того, що кожний у чомусь сильніший, у чомусь слабший, а також навчає радіти власним і чужим досягненням.

Категорією «свідомість» фіксується значення для особистісного становлення дошкільника небезстороннього відображення та освоєння дійсності; розсудливого, зваженого ставлення до світу та себе; орієнтації на здоровий глузд, доцільність дій та вчинків; уміння звітувати собі про прийняті рішення та їх наслідки для оточення. Така дитина добре орієнтується в подіях минулого й теперішнього, робить припущення щодо свого ймовірного майбутнього, здійснює прогностичні оцінки, розрізняє чесноти й вади (власні та інших людей). У неї формується здатність до рефлексії, що дає змогу узгоджувати свою поведінку з очікуваннями авторитетних дорослих, спрямовувати дії на досягнення певної мети, об'єктивно оцінювати результати. Особиста свідомість як важливе новоутворення старшого дошкільного віку засвідчує прогресивний розвиток дошкільника як особистості, сформованість елементарного дитячого світогляду, цілісної картини світу, реалістичного образу-Я, адекватної самооцінки, ціннісного ставлення до світу та самого себе.

Буття як об'єктивна реальність, існування дитини у світі, її життєдіяльність є своєрідним поєднанням різних форм існування, проявів активності в різних сферах життя та видах діяльності. Це поняття актуалізує важливість реалізації цілісного підходу до розвитку особистості в дошкільному дитинстві, необхідність глибшого освоєння педагогом категорії «співбуття дитини й дорослого» як визначальної для оптимізацй не лише освітнього процесу, а й організації життя дитини в цілому, реформування його змісту і технологій відповідно до Базового компонента дошкільної освіти України. Буття дошкільника у світі є новим, важливим вектором організації педагогічної діяльності, об'єктивує необхідність розширення меж освітнього процесу, його «оживлення», надання більшої відкритості, наближення завдань та технологій виховання і навчання до життєвих реалій, урахування сьогодення.

Базовим поняттям, покладеним у основу концепції Програми, є також поняття «індивідуальність», яке характеризує особистість із погляду її неповторності, особливості, несхожості на інших, оригінальності. Це стосується манери поведінки особистості, стилю її діяльності, гіпотез, які вона висуває, прийнятих рішень, висловлених міркувань, сфери інтересів, здібностей. Індивідуальність проявляється в особливостях конституції дитини, її емоційно-ціннісному, пізнавальному, вольовому, соціально-моральному, мовленнєвому, креативному розвитку. Реалізація програмових вимог передбачає впровадження у практику індивідуального підходу, зокрема врахування історії життя кожної дитини, орієнтацію на її типологічні особливості, характерологічні риси, статеві відмінності, життєвий досвід, на її право- чи ліворукість.

 
Засадові принципи і методологічні підходи

Віковий підхід передбачає необхідність співвіднесення педагогом освітніх завдань із паспортним, біологічним, психічним і соціальним віком дитини; розуміння дорослим існування стабільних та кризових періодів розвитку в дошкільному дитинстві; усвідомлення того, що всі дошкільники проходять однаковий шлях розвитку, етапи та послідовність якого подібні, однак діти одного паспортного віку проходять його по-різному. Педагог орієнтується в організації освітнього процесу на психологічний вік як триєдине утворення:

•  соціальну ситуацію розвитку;

•  провідну діяльність;

•  новоутворення свідомості та особистості.

Він із повагою ставиться до процесу визрівання організму і психіки кожної дитини й одночасно розуміє: вони не визначають повноцінного розвитку особистості. Педагог усвідомлює, що генетично задане, соціально набуте й самостійно досягнуте неоднакові в різних дітей однієї вікової групи дошкільного закладу. Реалізуючи віковий підхід, педагог усвідомлює, що норма є радше індивідуальною, ніж середньостатистичною віковою характеристикою дошкільника.

Принцип активності спрямований на розвиток у дошкільника прагнення і можливості бути суб'єктом власного життя та освітнього процесу, здатним приймати незалежні від інших рішення та ініціювати дії, поводитися самостійно, віддавати перевагу комусь (чомусь), виявляти творчу активність, проектувати індивідуальну стратегію поведінки, регулювати її відповідно до вимог довкілля та власних спонук. Освітній процес у дошкільному навчальному закладі організовують так, щоб виховати дитину як активного суб'єкта пізнавальної, ігрової, комунікативної та предметно-практичної діяльності. Педагог усвідомлює, що активність сприяє не лише розвитку особистості дошкільника, а й формуванню механізму саморозвитку.

Цілісний підхід орієнтує на необхідність перебудови дошкільної освіти з порційної, часткової на цілісну, яка охоплює весь життєвий простір дитини, її буття загалом, привертає увагу до категорії «континуум життєдіяльності» (від лат. сопііпиит — неперервне) як неперервної сукупності, зв'язної множинності. Ця категорія актуалізує необхідність організації освітнього процесу та оцінювання його ефективності цілісно, у всій сукупності взаємозв'язків та взаємозалежностей із урахуванням неперервності життєвого простору дитини.

Упровадження цілісного підходу актуалізує усі форми існування і ставлення дитини до природного, предметного, соціального довкілля та самої себе й передбачає створення сприятливих умов для реалізації нею свого фізичного, пізнавального, мовленнєвого, емоційного, соціального, морального, практично-дійового, креативного, рефлексивно-оцінного потенціалів, а також узгодження інтересів і запитів дошкільника, його сім'ї та дошкільного навчального закладу.

Діяльнісний підхід спрямований на організацію активної діяльності самої дитини, створення необхідних умов для формування її пізнавальних інтересів, розумових, практичних та художніх здібностей, базових якостей особистості. Це потребує від педагога вміння аналізувати структуру освітньої діяльності, конкретизувати їі зміст, мотиви, ціль, засоби та результати.

Вихідним моментом реалізації діяльнісного підходу є усвідомлення дорослим необхідності переведення дошкільника в позицію суб'єкта пізнання. Це передбачає навчання дитини свідомого прийняття мети, обгрунтованого планування діяльності, її організації, регулювання, контролю, самоаналізу та самооцінки кінцевого продукту (його якісно-кількісних характеристик та вкладених у роботу зусиль: старанності, ретельності, самостійності). Це стосується усіх видів діяльності — пізнавальної, комунікативної, ігрової, навчальної — і передбачає ускладнення та урізноманітнення орієнтувальної активності дошкільника та засобів досягнення результатів. Суть діяльнісного підходу полягає у визнанні єдності свідомості й діяльності, зовнішнього та внутрішнього життя особистості, діяльнісного опосередкування міжособистісних взаємин дорослого й дитини.

Показниками ефективного впровадження цього підходу є увага педагога до прийняття мети дитиною, продуктивного виконання та проявів творчості дошкільника в процесі діяльності.

Компетентнісний підхід уособлює інноваційний процес у дошкільній освіті, який відповідає прийнятому в більшості розвинених країн освітньому стандарту і пов'язаний із переходом до системи компетентностей у конструюванні змісту та систем контролю якості освіти. Смисл упровадження компетентнісного підходу полягає у створенні умов для формування в дошкільників досвіду самостійного розв'язання доступних віку пізнавальних, комунікативних, мо-зальних та інших проблем.

Показником ефективної реалізації означеного підходу є сформованість у дітей дошкільного віку компетентності як особистісного інтегралу, що проявляється у здатності адекватно реагувати на проблеми, конструктивно їх розв'язувати, досягати успіху. Компетентність передбачає набір життєво необхідних знань, умінь, навичок, звичок, базових якостей. Компетентний дошкільник добре орієнтується в різних сферах життя, довіряє власному життєвому досвіду, упевнений у своїх силах, здатний застосовувати набуті знання та вміння в нових умовах, видах діяльності, життєвих обставинах.

Культурологічний підхід є парадигмою, суть якої полягає у визнанні пріоритету культури в освіті, розумінні освітнього процесу як закладання основ особистісної культури дошкільників, виховання культурності, культивування вміння перетворювати її на спосіб життя і стиль діяльності, створення культурного середовища довкола себе. Такий підхід ураховує національні, релігійні, історичні особливості, сприяє зближенню освіти з життям, гармонізує інтереси зростаючої особистості, сім'ї та дошкільного закладу. Він забезпечує провідну роль соціокультурного контексту розвитку, наголошує на важливості

засвоєння культури й традицій свого народу, збалансованості національного із загальнолюдським. Культурологічний підхід як методологічне позиція базується на єдності аксіологічного, діяльнісного та особистісного аспектів культури; розглядає інформаційні та пізнавальні цінності дошкільної освіти як основоположні. Такий підхід кваліфікує освіту як процес закладання основ особистісної культури; актуалізує важливість виховання інтелігентності; орієнтує дитину на високі ідеали й духовно-моральні цінності; сприяє плеканню інтересу до смислу життя (власного та людей взагалі); стимулює прояви совісті як внутрішньої етичної інстанції; надає пріоритет культурі гідності, яка має прийти на зміну традиційній культурі корисності.

 
Сучасний педагог і організація освітньої  діяльності

 

 

Визнання педагогом самоцінності дошкільного дитинства та розуміння його як першого етапу становлення особистості потребує перегляду завдань, змісту та спрямованості педагогічної роботи. У контексті інноваційної стратегії організації цілісного педагогічного процесу істотно зростають вимоги до його гуманізації, оптимізації, раціоналізації, урізноманітнення.
Певною мірою цьому сприяє застосування різних освітніх технологій — дидактичних, проблемних, комп'ютерних, модульних. Проте визначальну роль відіграє сам педагог як носій новаторських ідей. Сьогодні педагогу доводиться освоювати нові педагогічні функції — консультанта, порадника, аніматора, експериментатора, раціоналізатора, психотерапевта, фасилітатора (людини, що полегшує дитині складну роботу особистісного зростання). Це потребує від педагога відповідної психолого-педагогічної підготовки, здатності вносити елементи новизни в цілі, зміст, форми і методи освітньої діяльності, бути прихильником культури гідності, яка враховує особливості розвитку особистості дошкільника в умовах життя, що швидко змінюється.
Сучасний освітній процес слід спрямовувати на плекання в дошкільникові власне людського та виконання трьох основних функцій, які поєднують розвивальні, виховні й навчальні завдання:
•  людинотворчу — забезпечувати життєво необхідною системою знань, розвивати пізнавальну активність, актуалізувати природні здібності, формувати поведінкові орієнтації, саморегуляцію, здатність повноцінно виконувати різні соціальні ролі тощо;
•  технологічну — формувати вміння, навички, звички, необхідні для гармонійного «вписування» у життя, успішної діяльності різного змісту, складності, виду, умов організації;
•  гуманістичну — формувати систему ціннісних ставлень до природи, людей, культури, самого себе; орієнтувати на моральні норми; виховувати інтерес до душевного та духовного світу людей.
Опікуючись розвитком особистості, педагог орієнтується на те, що важливими опорами та основними характеристиками продуктивного життя дошкільника є:
•    свідомість — уміння звітувати перед собою щодо бажань, планів, учинків та їх наслідків;
•    діяльність — прагнення більше часу перебувати в активному стані-
•    співбуття з іншими — налагодження «живих» контактів з однолітками та дорослими, рідними та чужими людьми. Сучасний педагог є не лише прибічником та користувачем нових педагогічних ідей та технологій, розроблених відомими фахівцями, а й може бути їх пропагандистом серед колег, створювати в групі, де він працює, інноваційне розвивальне середовище, апробувати себе в ролі автора, розробника, дослідника оригінальних підходів та освітніх технологій,
заснованих на врахуванні регіональної специфіки та контингенту дітей і
батьків.
Сприяючи набуттю дитиною основ особистішої культури, вихователь вправляє її в уміннях орієнтуватися в довкіллі, адаптуватися до його вимог та умов, активно та конструктивно на нього впливати, реалізовувати власний потенціал, презентувати іншим свої можливості, діяти здебільшого самостійно, за необхідності підтримувати та захищати себе, формувати емоційно-оцінне ставлення до подій та явищ життя. Оптимізуючи освітню діяльність, педагог обирає та здійснює найкращий за певних умов варіант організації освітньої роботи, досягнення поставлених цілей, раціональної витрати часу, використання всіх можливих ресурсів. Визнаючи пріоритет особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти, педагог «працює собою», підходить індивідуально до кожної дитини, дає їй змогу повноцінно проживати сьогодення, орієнтується на знання, уміння й навички як на інструмент, а на гармонійну та різнобічно розвинену особистість — як на мету дошкільної освіти.   Він визнає  суб'єктами діяльності і себе, і дитину; протиріччя, що виникають, розв'язує завдяки співпраці, а не примусу; використовує демократичний стиль керівництва; у дитині цінує не лише слухняність і старанність, а й ініціативність; орієнтується на її сильні сторони; бере до уваги індивідуальну історію розвитку дитини.
Реалізуючи особистісно орієнтований підхід до організації взаємодії з дошкільником, педагог усвідомлює, що він сам має бути справжньою особистістю. Тож цінує власні чесноти, приймає себе, довіряє своїм можливостям, усвідомлює власні вади, володіє педагогічною рефлексією, прагне вдосконалюватися як професіонал та особистість. Він підвищує рівень своєї компетентності, відкритий до інновацій, застосовує сучасні освітні технології.
 
 
Всю освітньо-виховну роботу, керуючисьправами дитини, прийнятими Конвенцією  ООН, проводити кожного місяця під такими   гаслами:

 

    «Я і моя родина» (Право на сім’ю, ст. 7 п. 1)

 

 «Якщо хочеш бути красивим - грайся, хочеш бути щасливим - грайся, хочеш бути здоровим - грайся!» (Право на відпочинок, 31 п. 1,2);

 

«Я хочу сказати своє слово» (Право на власну думку, ст. 12 1, ст. 13 п. 1,2»);

 

<Хто людям добра бажає, той і собі має!» (Право на захист від психичного та фізичного насилля, ст. 19 п.і);
 
«Інтерес до навчання панує там, де є радість успіху »(Право на освіту, ст. 28,29);

 

«Тепло своїх долонь і розуму, і серця я Україні милій віддаю» (Право на життя, ст. 6, п. 1);

 

«Ласкавинки » (Право на ім'я, ст. 7. П. 1, ст. 8 п. 1);

 

«Бути здоровими - висока мета, кожного, хто у садочку зроста. Розумним, активним і чуйним додрузів» (Право на харчування, ст. 26-27):

 

«Нам любити, захищати рідну Україну » (Право на житло, ст. 16 п. 1)

 

Вчить дитину вдивлятися у звичайне – i вона побачить несподiване.                                                                                                
Вчить дитину  вдивлятися у негарне – i вона побачить гарне.
Вчить дитину вдивлятися у частину – i вона побачить цiле.
Вчить дитину вдивлятися у мале – i вона побачить велике.

 

Тренінг творчості.

1. «Подумай інакше.»

Спробувати «інакше» означає намагання відкинути звиний спосіб бачення світу,перебороти усталені схеми мислення й діяння,дистанцювати від того,що вважається достовірним,опанувати нелегке мистецтво ппіддавати сумніву та заперечувати навіть те очевидне,що зразу впадає в очі.

2«Що можна б із цим зробити?»

Предмети щоденного вжитку виробляються для того,щоб слугувати певним цілям.Однак це призначення не є їхньою власною рисою – це ми надаємо її предметові.Тому корисно час від часу запитувати себе:що ще можна б із цим зробити?

3. «Як без цього обійтися?»

Товари та послуги, які нам пропонує суспільство,сукупності утворюють певну цілісність,котра сприймається як щось природне і саме собою зрозуміле.Ця цілісність постає внаслідок багатьох складних процесів, котрі самі по собі могли б привести й до інших результатів.Тому давайте подивимось,щоб сталося,якби треба від чогось відмовитись,і спробуємо оцінити наслідки такої від...

4. «Що станеться,коли?...»

Інший спосіб порушити стереотип спостереження дійсності полягає у впровадженні чогось нового,наприклад авжливого винаходу чи вагомого політичного рішення.Вправа грунтується,власне,на так4ій засаді – питаємо: «що станеться,коли?»... і намагаємося побачити всі наслідки – добрі й погані.

5. «Не тут і не тепер.»

Ще один спосіб нестандартного вирішення завдання полягає в перенесенні його в часі та просторі.Застосовуючи це,ми ставимо себе в сутуацію, наприклад,прасловянина чи меланезійця,знаходимо нову ціннісну точку зору,можливо,навіть позбавлену притаманних нам забобонів та упереджень.Ця нова точка зору дає шанс одягнути найважливіше,схопити суть аналізованих явищ.